Казочки для Аліси

Діти, а дуже часто і дорослі люблять казки. Чому? Тому що у казці добро завжди перемагає зло, вони щасливо закінчуються, у казці існує те, чого бракує в реальному житті.

Про звичайні і незвичайні пригоди, що сталися з дівчинкою Алісою, розповідає у своїй книзі «Аліса у Країні Чудес» англійський письменник Льюїс Керрол. Саме по цій казці в Глибоківській сільській бібліотеці пройшла літературна година «Казочки для Аліси» для дітей молодших класів. Діти із задоволенням послухали уривки з казки та самі інсценували найулюбленіші моменти з пригод Аліси в країні Див.

 Слід зазначити, що цю казку читають люди різного віку, і вона й до сьогодні викликає неоднозначне ставлення.

На перший погляд, у казці багато нісенітниць. Це пояснюється багатьма причинами. По-перше, своєрідністю твору. Історія про Алісу починається як повість, а потім переходить у казку. А у фіналі твору читач дізнається, що все написане просто наснилося Алісі. «Сон» дівчинки — це композиційний прийом, який допоміг авторові ввести героїню у казку.

На жаль, дорослі, заклопотані своїми проблемами, не завжди помічають дива, що існують у житті. За казковим королівством, зображеним Льюїс Керролом, видніється Англія з її законами, судом, королівською владою, — усе те, що створили дорослі.

Королівський двір постає у вигляді колоди карт. У карти, як відомо, грають, їх тасують. Отак і королева на свій розсуд грала своїми підлеглими. Тобто життя — це складна гра, у якій завжди одні виграють, а інші — програють. Усі люди різні, як і мешканці Країни Чудес: Королева — зла, знервована, Миша весь час ображається, Гусінь — гонориста, Грифон і Черепаха — роздратовані, Чеширський Кіт завжди усміхнений.

У тексті багато дивних речей, віршів. Але вони є дивними лише з точки зору дорослих. Оскільки їх засмоктало божевільне життя і вони втратили чистоту поглядів, думок, уміння дивуватися і вірити в чудо.

Казка Льюїса Керрола змушує дорослих зупинитися і побачити незвичайне у звичайному. А дітям допомагає розвивати фантазію, уяву.

Коли перегорнута остання сторінка твору, завжди залишаються роздуми над нею, над тим, як ми живемо, якими слід бути. Отже, автор достукався до найпотаємніших глибин душі читача. А це і є найголовніше.